Профспілка працівників охорони здоров'я України

  Оплата праці

  Права працівників



Запитання - відповідь

Про визначення права на грошову допомогу в розмірі десяти місячних пенсій медичним працівникам

З 1 жовтня 2011 року органами Пенсійного фонду України виплачується неоподатковувана одноразова грошова допомога, передбачена пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі 10 місячних пенсій особи на день її призначення.

Зазначена грошова допомога виплачується особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і мають страховий стаж на таких посадах 35 років – для чоловіків, 30 років – для жінок, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 р. №1191.

При цьому, при вирішенні питання щодо виплати грошової допомоги часто виникають ті ж питання, що і при визначенні права на пенсію за вислугу років - чи зараховуються окремі періоди роботи та іншої діяльності до стажу, який дає право на такі виплати, зокрема, період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку під час навчання в клінічній ординатурі.

За роз’ясненнями Пенсійного фонду (лист № 13923/Т-102від 23.01.2015р. відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку зараховується до загального, безперервного стажу роботи і стажу роботи за спеціальністю. Проте, якщо догляд за дитиною здійснювався під час навчання в клінічній ординатурі, то період такої відпустки до стажу, який дає право на грошову допомогу, не зараховується.

Про гарантії щодо збереження роботи для контрактників

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду»від 15.01.2015 № 116-VIII були внесені зміни та доповнення до статті 119 Кодексу законів про працю України в частині поширення гарантій щодо збереження робочого місця та компенсації середнього заробітку і для тих працівників, які не лише призвані у зв’язку із мобілізацією, але й уклали на це період контракт про військову службу. Стаття 119. Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків На час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України"Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу","Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв’язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв’язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, більше ніж на один рік. {Стаття 119 із змінами, внесеними згідно із Законами № 6/95-ВР від 19.01.95, №263/95-ВР від 05.07.95, № 1014-V від 11.05.2007, № 1169-VII від 27.03.2014, № 1275-VII від 20.05.2014,№ 116-VIII від 15.01.2015}

Про додаткову відпустку за безперервну роботу медичним працівникам

Право на додаткову оплачувану щорічну відпустку тривалістю три календарних дні за безперервну роботу встановлено окремим категоріям медичних працівників пунктом «н.» статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров'я (далі - пункт «и» статті 77 Основ). До них належать лікарі дільничних лікарень, головні лікарі та лікарі амбулаторій, розташованих у сільській місцевості, дільничні лікарі-терапевти та лікарі-педіатри, дільничні медсестри територіальних ділянок поліклінік (поліклінічних підрозділів) та дільничні медсестри амбулаторій, лікарі загальної практики ( сімейні лікарі), медичні сестри загальної практики - сімейної медицини, завідувачі терапевтичних та педіатричних відділень поліклінік, керівники амбулаторій та відділень сімейної медицини», медичні працівники бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, медичні працівники бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги, медичні працівники оперативно - диспетчерських служб центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, медичні працівники відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги. При цьому зберігаються права інших категорій медичних працівників на додаткову оплачувану відпустку у межах існуючих норм.

Основними критеріями для надання додаткової відпустки законодавство визначає стаж роботи на перелічених витне посадах та в закладах, тому така відпустка надається медичним працівникам незалежно від того, працюють вони на повну ставку чи на умовах скороченого робочого дня (0,25, 0,5 або 0,75 посади). Якщо медичні працівники працювали на посадах дільничних лікарів-терапевтів та лікарів-педіатрів, дільничних медсестер територіальних ділянок поліклінік (поліклінічних підрозділів) та в результаті реформування первинної медичної допомоги переведені на посади лікарів загальної практики (сімейних лікарів), медичних сестер загальної практики - сімейної медицини, завідувачів терапевтичних та педіатричних відділень поліклінік або керівників амбулаторій та відділень сімейної медицини у складі центрів первинної медико-санітарної допомоги, за ними зберігається право на зазначену відпустку з урахуванням попереднього стажу роботи на вказаних у пункті «п» статті 77 Основ посадах та закладах за умови, що їх стаж роботи в результаті цього переведення не переривався.

 

Аналогічна ситуація і з медичними працівниками виїзних бригад станцій екстренім (швидкої) медичної допомоги, які реорганізовано у центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

Крім того, право на додаткову оплачувану щорічну відпустку тривалістю три календарних дні за безперервну роботу мають медичні працівники виїзних бригад екстреної медичної допомоги, які перейшли на посади медичних працівників сімейної медицини і навпаки. При цьому час перенавчання іншій спеціальності також зараховується до стажу роботи, що дає право на таку відпустку.

Однак, порядок обчислення безперервної роботи, яка дає право на вищевказану додаткову відпустку. Основами законодавства України про охорону здоров'я не визначений. Па практиці безперервний стаж роботи, як правило, визначається безперервною роботою на підприємствах за певними посадами відповідної галузі або виду діяльності.

Зазначена у п. "н" статті 77 Основ категорія медпрацівників відповідно до п. 4.1,1 спільного наказу Міністерства соціальної політики України та Міністерства охорони здоров'я від 05.10.2005 X» 308/519 "Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення" має право на встановлення надбавки за тривалість безперервної роботи. У зв'язку з цим, на нашу думку, для обчислення стажу безперервної роботи, яка дає право на вищевказану додаткову відпустку можна застосувати порядок обчислення стажу безперервної роботи, що дає право на отримання надбавок за тривалість безперервної роботи (п. 4.1.3 вищезазначеного наказу).

Згідно з нормами чинного законодавства про відпустки медичні працівники, які працюють за сумісництвом на посадах та в закладах, перелічених у пункті «н» статті 77 Основ також мають право на цю відпустку.

Так, згідно з частиною 3 статті 56 КЗпП та статтею 2 Закону України «Про відпустки» громадяни, що перебувають у трудових відносинах з закладом, мають право на відпустку незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності. У пункті «н» статті 77 Основ не визначено, що додаткова відпустка три календарних дні надається лише за основним місцем роботи, з чого випливає, що право на цю відпустку мають й медпрацівники, які працюють за сумісництвом на зазначених посадах та в закладах охорони здоров'я.

Статтею 10 Закону України «Про відпустки» визначено, що відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи тривалістю 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, тому працівникам, які працюють на перелічених посадах та в закладах, тривалість відпустки за сумісництвом становить 27 календарних днів (24 кал. дні основної відпустки плюс З календарні дні додаткової відпустки).

Чи виплачується допомога на оздоровлення медичним і фармацевтичним працівникам під час щорічної відпустки як за основним місцем роботи, т

З 1 січня 2012 року медичним і фармацевтичним працівникам державних та комунальних закладів (установ) виплачується допомога на оздоровлення в розмірі посадового окладу під час надання основної щорічної відпустки (постанова Кабінету Міністрів України від 11.05.2011 р. № 524 «Питання оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», далі – постанова № 524).

Ця виплата є обов’язковою і кошти на неї мають бути закладені до фонду оплати праці закладу (установи).

При цьому під час формування фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік для кожного працівника передбачається одна допомога на оздоровлення, передбачена нормами постанови №524.

Ураховуючи норми постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.93 № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи.

Отже, названа допомога виплачується згідно з наказом про надання працівникові чергової щорічної відпустки за поточний рік відповідно до затвердженого графіка за основним місцем роботи (за місцем збереження трудової книжки працівника) в розмірі посадового окладу, затвердженого в штатному розписі закладу з урахуванням підвищень посадового окладу без урахування інших доплат і надбавок.

Згідно з роз’ясненням Міністерства охорони здоров’я України і Профспілки працівників охорони здоров’я України від 23.03.2012 р. №03-93 працівникам закладів охорони здоров’я, які працюють у них за сумісництвом, допомога на оздоровлення виплачується в межах затвердженого для закладу фонду заробітної плати відповідно до 5.11 наказу № 308/519.

Чи буде змінюватися (зменшуватись чи збільшуватись), у зв'язку з вимогами МВФ, строк виходу на пенсію для жінок?

На теперішній час змінення пенсійного віку для жінок чинним законодавством не передбачено.

Чи буде отримувати в повному обсязі пенсію працюючий пенсіонер?

На теперішній час пенсіонери, які працюють, отримують пенсію в повному обсязі. Іншого чинним законодавством не передбачено.

Щодо перерахунку пенсії працюючим пенсіонерам

З 01 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи”.

Нагадаємо, що згідно зі статтею 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон 1058) в редакції, що діяла до 1 жовтня 2011 року, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеному законом. За кожний повний рік страхового стажу понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1% розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більше, ніж на 1% мінімального розміру пенсії за віком. Таким чином, при зміні прожиткового мінімуму проводились перерахунки або основного розміру пенсії, або надбавки за понаднормативний стаж.

На теперішній час кількість страхового стажу збільшено до: чоловікам - 35, а жінкам – 30 років.

Відповідно до змін, внесених до статті 40 Закону-1058, для обчислення пенсії буде враховуватися лише заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року.

Що стосується заробітної плати за періоди роботи до 1 липня 2000 року, то така заробітна плата може бути врахована при обчисленні пенсії за таких умов:

  1. за бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами. Таке право пенсіонери матимуть лише у період до 1 січня 2016 року;
  2. в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців.

Також зміни торкнулися частини 4 статті 42 Закону-1058 де прописані умови проведення перерахунку, якщо особа після призначення пенсії продовжувала працювати.

Так, перерахунок здійснюватиметься:

  • за наявності у пенсіонера не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. У цьому випадку враховуватиметься заробітна плата (дохід), з якої обчислено пенсію. При перерахунку пенсії тільки з доданням стажу застосовуються норми статті 28 в редакції Закону-1058 до 01.10.2011 (для визначення мінімальної пенсії за віком та відповідного підвищення пенсії за понаднормативний страховий стаж застосовуються базові величини необхідного страхового стажу для жінок - 20 років, а для чоловіків — 25 років). На бажання пенсіонера під час перерахунку пенсії може бути враховано також заробітну плату за періоди страхового стажу, зазначені в ч.1 ст.40 цього Закону тобто, можна здійснити перерахунок пенсії з урахуванням заробітку, одержаного після призначення (попереднього перерахунку) пенсії. У разі перерахунку пенсії з урахуванням стажу та заробітної плати, одержаної після призначення (попереднього перерахунку) пенсії, будуть застосовуватися норми ст.28 Закону-1058 в редакції з 01.10.2011 (для визначення мінімальної пенсії за віком та відповідного підвищення пенсії за понаднормативний страховий стаж застосовуються базові величини необхідного страхового стажу для жінок - 30 років, а для чоловіків — 35 років). Доцільність перерахунку пенсії з урахуванням стажу або стажу та заробітної плати, одержаних після призначення (попереднього перерахунку) пенсії, потрібно визначати в кожному конкретному випадку.
  • якщо застрахована особа після призначення (перерахунку) пенсії має менш як 24 місяці страхового стажу, перерахунок пенсії проводиться не раніше ніж через два роки після призначення (попереднього перерахунку) з урахуванням страхового стажу після її призначення (попереднього перерахунку) та заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію;
  • якщо пенсіонер, який продовжував працювати, набув стажу, достатнього для обчислення пенсії відповідно до ч.1 ст.28 цього Закону (тобто не менш як 35 років - чоловікам і 30 років — жінкам), за його заявою проводиться відповідний перерахунок пенсії незалежно від того, скільки часу минуло після призначення (попереднього перерахунку) пенсії, з урахуванням заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію.

Дія цієї частини не поширюється на пенсіонерів, яким призначено пенсію за вислугу років на умовах, передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення”, та які не досягли віку, встановленого статтею 26 цього Закону.

Коли мінімальна пенсія досягне прожиткового мінімуму?

Відповідно статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (зі змінами, внесеними Законом України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи”, які набули чинності з 01.10.2011) мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

За наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено частиною першою цієї статті, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.

Але пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 №265 “Деякі питання пенсійного забезпечення громадян”, яка набрала чинності з 1 квітня 2008 року, встановлено, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного прожиткового мінімуму. На сьогоднішній день Законом України “Про Державний бюджет України на 2014 рік” затверджено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на рівні 949,00 грн. з 01 січня 2014 року.

Тобто, жодної пенсійної виплати меншої за прожитковий мінімум на сьогодні немає. Середній розмір пенсії по області станом на 01 квітня 2014 року становить 1325,40 грн.

Чи збережені пільгові пенсії за Списками №1, 2 та по вислузі років? Вік виходу на пенсію працівників інфекційних закладів (відділень). Які во

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугою років призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України “Про пенсійне забезпечення”.

Пунктом “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров’я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.1993 №909.

Пунктом 2 “Охорона здоров'я” зазначеного Переліку передбачені лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).

Відповідно до Закону України “Про внесення змін до статті 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення” робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Для визначення права на пенсію за вислугу років спеціальний стаж роботи як до 01.01.2004, так і після цієї дати зараховується за даними трудової книжки. При цьому, якщо є стаж роботи, зазначений у статті 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення" – він обчислюється у подвійному розмірі.

Період перебування в частково оплачуваній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку і в додатковій відпустці без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку 6 років зараховується до стажу роботи за вислугу років в одинарному розмірі.

Відповідно до пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи – жінкам.

Порядок застосування списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

Для визначення права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 чи №2 повинні виконуватися такі основні умови:

  1. наявність пільгової професії у Списку, що діяв на період роботи особи;
  2. наявність необхідного загального та пільгового стажу роботи;
  3. зайнятість повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці (не менш 80% робочого часу);
  4. проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

Розділом XXIV “Охорона здоров'я та соціальна допомога” Списку №2виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36, передбачені молодші медичні сестри, молодші медичні сестри з догляду за хворими, сестри-господині, молодші спеціалісти з медичною освітою, які безпосередньо обслуговують хворих у туберкульозних та інфекційних закладах, відділеннях, кабінетах.

Мінпраці разом з МОЗ розглядали питання, пов'язані з встановленням права на пенсії за віком на пільгових умовах за зазначеним вище розділом Списку №2 і визначили, що “безпосереднє обслуговування хворих” — це робота, виконання якої здійснюється в умовах контакту медичного працівника і пацієнта: виконання діагностичних і лікувальних процедур, заходів по догляду за хворими, створювання відповідного лікувально-оздоровчого режиму.

Тобто, право на пенсію за віком на пільгових умовах можуть мати тільки ті зазначені у Списку працівники, які протягом повного робочого дня (80%) зайняті безпосереднім обслуговуванням хворих, що має бути підтверджене атестацією робочих місць за умовами праці.

Таким чином, норми пенсійного законодавства щодо призначення пільгових пенсій за віком за списками №1, 2 відповідно до статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, пенсій за вислугою років відповідно до статті 55 цього Закону не змінені, як і норми статті 60 зазначеного Закону щодо обчислення роботи в інфекційних закладах у подвійному розмірі.

Які документи необхідні для оформлення пільгової пенсії для працівників інфекційного відділення?

До заяви про призначення пенсії за вислугу років та пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 додаються такі документи:

  • документи, які підтверджують страховий стаж особи (трудова книжка, довідки про трудовий стаж), документи про навчання (диплом, атестат тощо), свідоцтво про народження дітей, військовий квиток або довідка з військкомату про період служби в армії, інші;
  • довідка про заробітну плату за 60 місяців підряд до 01.07.2000 (помісячно), яка враховується до 01.01.2016 за бажанням осіб та за умови підтвердження первинними документами та якщо страховий стаж з 01.07.2000 року становить менш як 60 місяців; після 01.01.2016 року - лише якщо страховий стаж з 01.07.2000 року становить менш як 60 місяців та за умови підтвердження первинними документами;
  • паспорт;
  • ідентифікаційний код;
  • свідоцтво про шлюб (розлучення);
  • кольорове фото 6х4 для виготовлення пластикового посвідчення.

Для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” при зарахуванні стажу в пільговому обчисленні відповідно до статті 60 цього Закону необхідно надати довідку про період знаходження у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років та у відпустці без збереження заробітної плати.

Для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637.

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада (у точній відповідності до зазначеної у Списках); характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

На довідці обов’язково проставляється дата та номер видачі, підписується довідка керівником підприємства (установи, організації), головним бухгалтером, начальником відділу кадрів та завіряється печаткою підприємства.

Форма довідки затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2006 №920.

Документи для призначення пенсії надаються в оригіналах та копіях.

Чому не індексується пенсія працюючим пенсіонерам?

Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №1078.

Відповідно до пункту 9 працюючим пенсіонерам в першу чергу індексується сума оплати праці. Індексація пенсії, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, проводиться після індексації суми оплати праці на підставі виданої підприємством, установою або організацією, де працює пенсіонер, довідки, в якій зазначається розмір його оплати праці, проіндексована її сума і сума індексації.

У всіх випадках загальний дохід працюючого пенсіонера, який підлягає індексації, не повинен перевищувати прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи.

Підприємства, установи та організації зобов'язані у двотижневий строк після проведення індексації оплати праці подавати органам, які призначають і виплачують пенсію, інформацію про розмір оплати праці працюючого пенсіонера, проіндексовану її суму та суму індексації. На підставі поданої інформації органи, які призначають і виплачують пенсію, державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, щомісячне довічне грошове утримання, що виплачуються замість пенсії, здійснюють перерахунок сум індексації пенсій, державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачуються замість пенсії.

Щодо жінок, які працюють в туберкульозних закладах

Жінки, які працюють в туберкульозних закладах, у своїй більшості підлягають пенсійному забезпеченню, що передбачено статтями 13 (Список №1), 55 (вислуга років) та 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення”. Зміни, що внесенні Законом України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” та які набрали чинності з 01 жовтня 2011 року не торкнулися Закону України “Про пенсійне забезпечення” в частині визначення права (розмір пенсії при цьому обчислюється відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (із змінами з 01.10.2011)).

Лише, якщо жінка, яка працює в туберкульозних закладах не набула необхідного стажу роботи для призначення пільгової пенсії згідно із статтями 13 чи 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, вік виходу на пенсію буде визначатися відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

Так, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

  • 55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року включно;
  • 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;
  • 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;
  • 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;
  • 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;
  • 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;
  • 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;
  • 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;
  • 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року;
  • 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року;
  • 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

Від чого залежить розмір пенсії, чи передбачена градація пенсійних виплат в залежності від освіти, займаної посади та від кількості відпра

Базовим законом, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон).

Цим Законом передбачено диференціацію пенсійних виплат в залежності від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати особи, що звернулася за пенсією.

При обчисленні пенсії для кожного пенсіонера визначається індивідуальний коефіцієнт страхового стажу Кс (в залежності від кількості відпрацьованих місяців) та коефіцієнт заробітку (Кз). Крім цього, для розрахунку пенсії застосовується заробітна плата (дохід) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії (Сз).

Так, основний розмір пенсії обчислюється шляхом добутку вищевказаних показників: П=Сз х Кз х Кс.

Таким чином, коефіцієнт страхового стажу та заробітку в новій системі пенсійного страхування відіграє ключову роль, оскільки цей показник є складовою частиною формули обчислення пенсії і безпосередньо впливає на розмір пенсії. Чим довший страховий стаж та величина заробітної плати, тим більший розмір пенсії.

Отже, розмір пенсії залежить лише від трьох складових: величини заробітної плати, страхового стажу роботи та року виходу на пенсію.

Чи має право виходу на пенсію до досягнення пенсійного віку особа, яка має дитину-інваліда?

Відповідно до пункту 3 розділу ХV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.

За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини-інваліда здійснювалося батьком, йому призначається дострокова пенсія за віком після досягнення 55 років та за наявності не менше 20 років страхового стажу.

Чи буде надходити пенсія та як завчасно?

Згідно із статтею 47 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Пенсії виплачуються без урахування одержуваної заробітної плати (доходу) або пенсійних виплат з накопичувальної системи пенсійного страхування чи пенсійних виплат із системи недержавного пенсійного забезпечення.

Чи буде підвищений розмір пенсії?

Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2014 рік” (із внесеними змінами Законом України “Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік") (далі Закон) у 2014 році встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1176 гривень (з якого обчислюється надбавка до пенсії згідно із Законом України “Про донорство крові та її компонентів”) та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, для осіб, які втратили працездатність, - 949 гривень.

При цьому, пунктом 7 Прикінцевих положень Закону передбачено внесення змін:

  • щодо підвищення соціальних стандартів та їх фінансового забезпечення - за результатами щоквартального виконання Державного бюджету України у 2014 році;
  • щодо відновлення обсягів видатків на виконання першочергових соціальних та економічних програм з урахуванням затверджених Кабінетом Міністрів України державних цільових програм - за результатами вжитих заходів щодо забезпечення позитивних зрушень у розвитку економіки у першому півріччі 2014 року внести пропозиції.

Реорганізація і приєднання одного підприємства до іншого злиття, поділ, перетворення юридичної особи та їх наслідки.

Вищою організацією прийнято рішення про злиття двох юридичних осіб. При цьому штатний розпис поглинаючої організації не змінюється. Які наслідки матиме така реорганізація для працівників юридичної особи, що поглинається?

Відповідно до ст. 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Із змісту звернення випливає, що у вашому випадку відбувається приєднання однієї юридичної особи до іншої, а не їх злиття, оскільки внаслідок такої реорганізації не створюється нової юридичної особи. Рішення про реорганізацію, що приймається власником майна або уповноваженим ним органом, має містити перелік заходів щодо найманих працівників юридичних осіб, що беруть участь у приєднанні. У випадку, якщо штатний розпис поглинаючої організації не змінюється, це означає, що працівники юридичної особи, що поглинається, підлягають звільненню внаслідок скорочення їх чисельності (штату) в зв'язку з реорганізацією. Згідно із ч. З ст. 36 Кодексу законів про працю (КЗпП) у разі зміни власника підприємства, а також його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП). Таке звільнення має відбуватися за процедурою, визначеною у КЗпП стосовно випадків розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тобто з наданням усіх гарантій та компенсацій, передбачених законодавством України про працю.

Слід також звернути увагу на гарантії у разі звільнення вагітних і жінок, які мають дітей віком до трьох (шести) років, одиноких матерів за наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, передбачені ст.184 КЗпП.

Департамент правового захисту апарату ФПУ

Право медичних працівників на судовий захист.

Конституція України (ст. 55) гарантує кожній людині, в тому числі і медичному працівнику, право на судовий захист. Таке право медичний працівник може реалізувати у порядку:

1) Цивільного судочинства (відповідно до ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів). Зокрема, в порядку цивільного судочинства медичний працівник може:

  • оскаржити незаконне звільнення з роботи (у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки) та вирішувати інші трудові спори (в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права). Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний відшкодувати моральну шкоду працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя;
  • захищати свою честь, гідність та ділову репутацію, що були принижені іншими особами. Верховний Суд України у Постанові Пленуму від 27.02.2009 р. № 1 «Про судову практику в справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснює, що під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків;
  • оскаржувати накладене на нього стягнення у порядку регресу за ненадання чи неналежне надання медичної допомоги. Мабуть, цю категорію справ слід розглянути детальніше. Відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України моральну та матеріальну шкоду, завдану лікарем пацієнту в процесі виконання ним своїх професійних обов'язків відшкодовуватиме заклад охорони здоров'я, який, відтак, має право завернутися до працівника в порядку регресу і вимагати відшкодування сплаченої суми. При цьому, слід пам'ятати про таке:

- за шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов'язків, працівник несе відповідальність перед підприємством (установою, організацією), з яким перебуває у трудових відносинах. Відшкодування шкоди проводиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії (бездіяльність), якими заподіяна шкода підприємству, установі, організації. За правилами ст.132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками»);

- на працівника не може бути покладена відповідальність за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайної необхідності (ч. 4 ст.130 КЗпП України) (слід пам'ятати, що усі дії медичних працівників у невідкладних станах слід розцінювати як дії у стані крайньої необхідності);

- працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, якщо шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п. 3 ст.134 КЗпП України). Працівник несе повну матеріальну відповідальність не лише у тих випадках, коли відносно нього винесено обвинувальний вирок, а й тоді, коли наявність складу злочину в його діях встановлена слідчими органами (притягнення до кримінальної відповідальності з подальшим припиненням провадження у справі за нереабілітуючою підставою, що не виключає кримінальної відповідальності);

- регресна вимога може бути пред'явлена протягом трьох років, з дня виконання зобов'язання про відшкодування шкоди (відшкодування в натурі, виплати суми періодичних платежів тощо) (п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).

 

2) Кримінального судочинства (відповідно до ст. 236-7 Кримінально-процесуального кодексу України постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи чи за фактом вчинення злочину може бути оскаржена до місцевого суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову з дотриманням правил підсудності). Це означає, що медичний працівник має право в порядку кримінального судочинства оскаржувати постанову про порушення щодо нього кримінальної справи за фактом вчинення професійного (медичного) злочину. Також слід пам'ятати про те, що у кримінальному судочинстві діє принцип презумпції невинуватості: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ст. 62 Конституції України). В цивільному судочинстві - принцип презумпції вини: особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ст. 1166 Цивільного кодексу України).

Слід зауважити, що реалізація вищенаведених прав медичних працівників сприятиме балансу у взаєминах з пацієнтами чи іншими компетентними особами, який в багатьох випадках на сьогоднішній день складається, на жаль, не на користь медичних працівників.

В той же час законодавець, закріпивши зазначені права медичних працівників, розуміє важливість місії, покладеної на лікарів - охорони здоров'я населення, та надає дієвих механізмів їх захисту.

Щодо встановлення надбавок працівникам амбулаторій сімейної медицини за тривалість безперервної роботи.

Надбавка за тривалість безперервної роботи встановлюється у порядку та розмірах затверджених у п. 4.1 наказу Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства охорони здоров’я України від 05.10.2005 №308/519 «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення» із змінами.

Зокрема, лікарям, незалежно від найменування посад, дільничним сестрам медичним, зубним лікарям, сестрам медичним загальної практики – сімейної медицини дільничних лікарень, амбулаторій, у т.ч. лінійних на залізничному транспорті та тих , що увійшли до складу центрів первинної медико-санітарної допомоги або до центральних районних, районних та міських лікарень, що розташовані в сільській місцевості, амбулаторій сімейної медицини надбавка за тривалість безперервної роботи встановлюється згідно п.1, п.4.1.1. у розмірі до 40 відсотків у залежності від стажу безперервної роботи.

Зазначена норма стосується як закладів охорони здоров’я, так і їх структурних підрозділів.

Отже, вищезазначені працівники амбулаторій сімейної медицини. Як самостійних закладів так і тих, що є структурними підрозділами Центрів первинної медико–санітарної допомоги або інших закладів охорони здоров’я, мають право на встановлення надбавки за тривалість безперервної роботи відповідно до п.1, п.4.1.1 незалежно від їх місцезнаходження (міська чи сільська місцевість).

При цьому завідувачі амбулаторій, що увійшли до складу Центрів первинної медико–санітарної допомоги або інших закладів охорони здоров’я, розташованих у міській місцевості, а також завідуючі терапевтичних, педіатричних відділень та відділень сімейної медицини, лікарі загальної практики, лікарі дільничні терапевти та педіатри територіальних дільниць та дільничні медичні сестри, медичні сестри загальної практики – сімейної медицини міських поліклінік (підрозділів), у т.ч. поліклінік центральних районних, районних лікарень сільських районів, центральних районних поліклінік, на які в разі відсутності ЦРЛ покладені їх функції, територіальних медичних об’єднань, центрів первинної медико–санітарної допомоги (крім амбулаторій сімейної медицини, які є структурними підрозділами вказаних закладів охорони здоров’я) мають право на встановлення надбавок за тривалість безперервної роботи відповідно до п.2, п.4.1.1. у розмірі до 30 відсотків у залежності від стажу безперервної роботи.

Адміністрація підприємства планує запровадити систему штрафних санкцій за кожні п'ять хвилин запізнення на роботу. Чи законні такі дії?

На сьогодні чинним законодавством не передбачено застосування фінансових санкцій за запізнення працівника на роботу. Однак необхідно пам'ятати, що відповідно до Кодексу законів про працю України (КЗпП), а саме - до статті 139, одним із головних обов'язків працівника є додержання трудової і технологічної дисципліни.

У статті 147 КЗпП України зазначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один із таких заходів:

  • догана,
  • звільнення.

До застосування дисциплінарного стягнення адміністрація підприємства повинна зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення повинні враховуватися ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. Зокрема, за запізнення на роботу без поважних причин працівнику виноситься догана. А за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, його може бути звільнено.

Чи визначено чинним законодавством строки для виплати заробітної плати?

Відповідно до ст.115 Кодексу законів про працю заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. При цьому в разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Про керівника


Гайдученко Микола Іванович  ...

Приймальня

Новини

05.12.19
Ювілей лікарні!
26.11.19
Суд визнав протиправними дії Уряду при встановленні прожиткового мінімуму на 2019 рік
усі новини

Календар подій

Попередні December - 2019 Наступні
 Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 01
020304
05
0608
09101112131415
16171819202122
23242526272829
3031 

Фотодокументи